mountauin sized

07.08.2017
Інститут приватного виконання рішень, як бізнес

Логотип издания

Від Ярослава до Шкляра.

Інститут примусового виконання є завершальною стадією судового провадження та досить розповсюджений у сучасному світі, як правова конструкція, що забезпечує реалізацію принципу обов’язковості виконання судового рішення.

Його життєпис не обмежується лише новітньою історією, а навпаки має багатовікові корені. І Україна не є виключенням. Більш того, саме на нашій землі був виданий один з найдавніших документів, що закріплювали інститут примусового виконання. Так, вже в XI столітті «Руська правда» Ярослава Мудрого передбачала посаду мечників, професійних збирачів штрафів, чиїм обов’язком була реалізація виконання судових рішень.

Проте, як і будь-які інші норми, що регулюють суспільні відносини, інститут примусового виконання змінювався та еволюціонував разом із суспільством.

Так, діяльність осіб, що професійно займалися виконанням судових рішень поступово відокремлювалася від загальної судової системи. Будучи спочатку фактично підлеглими суддям, «виконавці» поступово були виокремленні в спеціалізований підрозділ суду. В подальшому й зовсім було сформовано самостійний державний орган, який в сучасній Україні має назву Державна виконавча служба.

Між тим, інститут примусового виконання продовжує еволюціонувати. На підтвердження цього, Верховною Радою України 02.06.2016 року був прийнятий Закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Головним нововведенням вказаного закону було запровадження інституту приватних виконавців.

Тобто, вперше за тисячолітню історію примусового виконання судових рішень на території України держава була позбавлена монополії у цій сфері.

Більш того, на думку реформаторів, нововведення змінять не тільки форму, а й суть діяльності, пов’язаної із примусовим виконанням рішень. Так, суто державний інструментарій із реалізації примусового виконання рішень, відповідно до затвердженої стратегії, має перетворитися на прибутковий бізнес, яким зможе зайнятися кожен бажаючий, за умови відповідності певним встановленим критеріям.

Та чи є критерії «входу» у бізнес прийнятними для пересічної особи?

Чи зможе баланс між можливими прибутками та покладеними обов’язками залучити до бізнесу якісних фахівців?

Чи зможе «виконавча» діяльність стати повноцінним бізнесом, у загальновживаному розумінні цього поняття?

Пропоную проаналізувати висвітлені питання.

 

Я – приватний виконавець. Шлях до мети.

У витоку кожної успішної справи стоїть одного разу прийняте сміливе рішення.

- Пітер Дракер, американський економіст

Проте, лише тільки рішучості та жаги долучитися до професії замало. Перед охочими опанувати нову сферу бізнесу постане чимало питань та перепон.

Та перш за все необхідно визначити, хто такий приватний виконавець, та як набути відповідного статусу.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватний виконавець – це громадянин України, який є суб’єктом незалежної професійної діяльності, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень.

Якщо з іншим все досить зрозуміло, то саме у набутті згаданої «уповноваженості» і полягає вся суть доступу до професії.

Так, аби лише претендувати на участь у конкурсі, особі необхідно відповідати низці базових вимог: (1) 25-річний вік, (2) вища юридична освіта не нижче другого (магістерського) рівня, (3) володіння державною мовою, (4) стаж роботи в галузі права не менше двох років.

Отже, вже на порозі особа повинна мати, щонайменше, семирічну базу професійної підготовки (5 років у виші та 2 – роботи за фахом).

При цьому, умови несумісності у більшості не відрізняються від аналогічних для набуття статусу адвоката чи нотаріуса.

Також треба мати на увазі, що професія державного виконавця виключає будь-яку іншу оплачувану, чи підприємницьку діяльність, окрім стандартних викладацької, творчої та наукової. Також, до видів діяльності, на які не розповсюджується табу, віднесено діяльність арбітражного керуючого.

Таким чином, якщо всі вимоги виконано, а вказані обмеження є прийнятними, можна сміливо рухатися до поставленої мети.

Першою сходинкою на цьому шляху є проходження навчання і стажування приватного виконавця, що регулюється відповідним порядком, затвердженим Міністерством юстиції України від 25.10.2016 року № 3053/5.

Навчання полягає у проходженні навчальних курсів з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень, яке є безперервним процесом із загальною тривалістю – 1 місяць. Протягом наступного місяця кандидат у приватні виконавці проходить стажування у одному зі структурних підрозділів Міністерства юстиції.

За результатами кожного з вищезазначених етапів особі видається відповідне свідоцтво.

Кандидат також може бути звільнений від проходження навчання та стажування, у разі, якщо він має стаж роботи державного чи приватного виконавця, адвоката, нотаріуса, арбітражного керуючого не менше одного року, або помічника приватного виконавця не менше двох років.

Після проходження стажування, чи звільнення від проходження, особа має подати заяву про допуск до складання кваліфікаційного іспиту, яка розглядається протягом 30 днів.

Перевіривши надані документи, Кваліфікаційна комісія приватних виконавців надає допуск до складання кваліфікаційного іспиту, який проводиться протягом трьох місяців. Іспит полягає в автоматизованому анонімному тестуванні особи, та складається з теоретичної частини, ситуаційних та практичних завдань.

У разі отримання позитивних результатів проходження іспиту, особа, в 10-денний термін отримує посвідчення приватного виконавця, яке є безстроковим.

Після ж невдалої спроби долучитися до професії, повторно спробувати вдачі особа може не раніше ніж через шість місяців.

Отож, як бачимо, шлях до набуття статусу приватного виконавця не дуже, принаймні формально, відрізняється від аналогічного для осіб, що бажають займатися адвокатською діяльністю.

Проте, на відміну від адвокатури, посвідчення приватного виконавця, само по собі, не надає повноцінний доступ до професії.

 

Як започаткувати власний «виконавчий» бізнес.

Після отримання свідоцтва новоспечений приватний виконавець має повідомити Міністерство юстиції України про початок своєї діяльності.

У повідомленні виконавець має надати інформацію (1) щодо свого офісу та (2) договору страхування цивільно-правової відповідальності, (3) виконавчого округу.

Ці питання регулюються як профільним законодавством, так і підзаконними НПА.

Так, наприклад, офіс приватного виконавця має бути захищеним від несанкціонованого проникнення, мати умови для прийому відвідувачів, забезпечений телефонним зв’язком, доступом до мережі Інтернет та металевою шафою, придатним для зберігання документів діловодства та архіву.

Відповідність офісу зазначеним вимогам підлягає періодичній перевірці з боку Міністерства юстиції.

Що стосується страхування, то приватний виконавець зобов’язаний застрахувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами на суму, що дорівнює 10 відсоткам від загальної суми виконавчих документів, але не менше 1 000 мінімальних розмірів заробітної плати (3 200 000 грн., станом на 01.01.2017 року).

Також, до початку здійснення діяльності приватний виконавець має обрати округ, в якому він буде її здійснювати. При цьому, розмежування округів відповідає адміністративно-територіальному поділу. Виконавчим округом є територія АРК, області, міст Києва та Севастополя.

Якщо інформація, надана приватним виконавцем, є вичерпною та відповідає встановленим вимогам, у Міністерстві приймають рішення про її внесення до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

Саме внесення даних до реєстру є відправним пунктом з якого розпочинається діяльність кожного виконавця.

Мета досягнута.

Проте, якщо відкинути професійну романтику та нематеріальну примару перспектив, чи залишиться щось окрім?

Яка ж фінансова сторона? Адже кожен бізнес це, перш за все, інструмент для генерації матеріальних благ. Давайте розглянемо це питання з прагматичної точки зору.

 

Фінансова сторона питання.

Отже фінанси. Дохідна частина «виконавчого» бізнесу складається з двох частин. Це основна винагорода та додаткова.

До основної винагороди віднесені нормативно зафіксовані ставки відрахувань приватним виконавцям, що підлягають сплаті в імперативному порядку. Так зазначено, що за повне чи часткове виконання виконавчого документу майнового характеру виконавцю сплачується винагорода у розмірі десяти відсотків від стягнутої суми. Розмір винагороди за виконання документу немайнового характеру залежить від того чи є боржник фізичною, чи юридичною особою, та становить дві або чотири мінімальні заробітні плати, відповідно.

Розмір додаткової винагороди та умови її сплати можуть бути встановлені за угодою між виконавцем та стягувачем додатково. Межі додаткової винагороди не регулюються, вона є необов’язковою та суто індивідуальною річчю.

Отже, на перший погляд умови доволі непогані. При належному відношенні до роботи, можна розраховувати на гідний заробіток.

Проте, є низка «але», що ставлять великий знак питання в кінці вищевикладеного твердження.

По-перше, це якість виконавчих документів, що будуть надходити до виконавця. У спорах класу «бізнес-бізнес», де суми до стягнення найбільші, а боржники – найзаможніші, справа рідко доходить до примусового виконання, оскільки накладення арештів є дуже болючою процедурою для «живих» підприємств. Якщо ж боржник фактичний банкрот, то виконати таке рішення практично неможливо. Це ж стосується й стягнення з фізичних осіб. Перш за все, за боргами перед фінансовими установами. Як правило, до стадії виконання рішення суду за боржником ніякого майна, окрім можливого заставного, вже немає. Все переоформлюється на родичів та друзів. З заставним майном також не все так просто. Автомобіль ще треба знайти, а над більшістю іпотек все ще жевріє стяг недоторканості, у зв’язку із мораторієм.

От і залишається стягнення з заробітних плат та пенсій, на яких дуже і не заробиш, плюс – поодинокі випадки стягнення з функціонуючих юридичних осіб, звернення стягнення на предмети застави та виконавчі листи немайнового характеру.

Проте, ситуація може згодом змінитися, коли до виконавців почнуть потрапляти більш-менш «свіжі» виконавчі документи, а кредит довіри до приватного виконавця зросте.

По-друге, не дивлячись на реформування сфери, держава все ж зберегла за собою монополію на окремі види стягнень. Так, до суто державних, між інших, відносяться (1) рішення, за якими боржником є держава, державні органи чи юридичні особи, у яких держава має значну частку участі, (2) рішення за якими держава є стягувачем, (3) рішення про виселення та вселення, (4) про конфіскацію.

Отже, як бачимо, великий шмат пирога держава все ж залишила собі. Враховуючи категорії, на які розповсюджується табу, «державні мужі» все ж побоюються свавілля у приватному секторі та залишили найбільш важливі категорії справ під своїм контролем.

Між тим, реалізатори реформ обіцяють, що це – тимчасовий захід і приватним виконавцям згодом буде надано карт-бланш.

Проте, час перейти до видаткової частини.

Як казав один з батьків-засновників США Бенджамін Франклін: «У цьому світі неминучими є тільки смерть та податки». І для нових приватних виконавців цей вираз є такою ж істиною.

Як вже зазначалось, виходячи з поняття приватного виконавця, він є особою, що здійснює незалежну професійну діяльность. Проходячи по нескладному ланцюгу норм Податкового кодексу: пп. 14.1.226 п.14.1 ст.14 - п. 178.2 ст.178 - п.167.1 ст.167, отримуємо ставку оподаткування доходів у розмірі 18 %.

Треба також враховуючи те, що окрім податкового навантаження, із дохідної частини необхідно вирахувати кошти на утримання офісу, поточні витрати та заробітну плату (за наявності найманих працівників).

Чи буде прибутковим такий бізнес з урахуванням наведених витрат – напевне, так. Головне питання у тому, наскільки прибутковим він буде. А точніше – чи буде він достатньо прибутковим, щоб привабити кваліфікованих фахівців у галузь.

Маючи лише теоретичний досвід у цій сфері, важко однозначно відповісти на це питання. Перші практичні висновки можна буде робити, коли першопрохідці зроблять, принаймні, декілька «кроків». А конкретні – після другого-третього річного звіту.

 

Контроль – наше все.

Враховуючи те, що діяльність приватних виконавців не є повноцінно самостійною (держава лише делегувала їм певні функції), контроль над їх діяльністю є досить жорстким та багаторівневим.

Так, можна виділити наступні ланки контролю: (1) Міністерство юстиції, у тому числі в особі Дисциплінарної комісії приватних виконавців, (2) Рада приватних виконавців України та (3) сторони виконавчого провадження.

Окрім вже зазначених форм контролю, у вигляді інспектування офісів на предмет відповідності встановленим вимогам, Міністерство уповноважене проводити планові (не частіше одного разу на два роки) та непланові перевірки. Непланові перевірки проводяться у разі недодержання виконавцем встановлених форм та строків звітності, або ж за скаргами сторін виконавчого провадження на його рішення дії чи бездіяльність.

Окрім того, сторони провадження можуть користуватися й іншими способами захисту своїх прав, як то – звернення зі скаргою до суду.

Рада приватних виконавців, у свою чергу, контролює додержання приватними виконавцями норм професійних стандартів та етики: Статуту Асоціації приватних виконавців, Кодексу професійної етики, рішень Ради приватних виконавців.

Така багаторівність та багатогранність контролю хоч і покликана на попередження порушень, проте, може бути предметом зловживань з боку боржників.

 

Підводячи підсумки.

Отже, що ми отримуємо на виході.

  • Досить високі вхідні вимоги, як для підприємця-початківця.
  • Доволі складний процес доступу до професії, що складається з навчань, стажувань, іспитів, організації діяльності у відповідності численних нормативних вимог.
  • Контроль з усіх сторін: як з боку держави, так із боку органів самоврядування, сторін виконавчого провадження.

А на протилежній чаші терезів ми маємо перспективи щодо можливості (1) здійснювати свою діяльність досить автономно та неупереджено, (2) заробити собі гідний статок. Розміри ставок винагороди теоретично надають приватним виконавцям можливість для гарного заробітку.

Таким чином, бажаючі долучитися до бізнесу мають прийняти компроміс між високими стандартами/жорстким контролем та високими прибутками.

Нова система також надасть стягувачам право вибору. Вони вже не будуть заручниками державної монополії чи суб’єктивних факторів, що як правило, мали негативний вплив на сам процес виконання.

Окрім того, зменшення навантаження, елементи ринкової конкуренції та підвищення стандартів у сфері вдихне нове життя у державний сектор.

Між тим, кінцевий результат в решті решт буде залежати від професійних якостей самого приватного виконавця та якості портфелю виконавчих документів, що перебувають у нього на виконанні. А тому, боротьба за «клієнта» не буде чужа для приватних виконавців.

Наостанок, хотілося б зазначити, що на нашу думку, найбільш привабливим новий бізнес має здаватись діючим державним виконавцям, які мають хист до роботи, але не задоволені своїм положенням державного службовця та рівнем заробітної плати. Що стосується решти юридичної спільноти, то про оцінку конкурентоздатності напрямку можна буде об’єктивно розмовляти не раніше ніж через два-три роки.

Автор: адвокат VB PARTNERS, Станіслав Єна.

Визнання:

bl-logo-dana 2 3 large 2 9 LOGO ULF 2016