Після широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 111-1 «Колабораційна діяльність».

Її положення відверто обмежили свободу слова в частині вираження ставлення до збройної агресії проти України, встановлення тимчасової окупації, підтримки рішень та/або дій держави-агресора і окупаційних адміністрацій, співпраці з ними, поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території.

Нововведення одразу зустріли спротив серед опозиційних політичних сил і журналістської  спільноти та були похрещені антидемократичними.

Та чи справді це так і де проходить межа свободи слова та злочину?

 

Принципи свободи слова в Україні та світі.

Ще з часів Античності свобода думки та слова є одними з основоположних свобод людини, що визначали суспільство, як демократичне.

Ідеї невід’ємності вказаних свобод лягли в основу сучасного правопорядку та знайшли своє відображення в таких фундаментальних документах, як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Зокрема статтею 10 Конвенції встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів, що включає свободу дотримуватися своїх поглядів та передавати ідеї без втручання органів державної влади.

Між тим, історія української демократії в цій частині має ще більш глибокі корені. Вже наприкінці 15-го століття головним органом управління в козацькій державі була Козацька рада – загальні козацькі збори, в основу яких було покладено саме свободу слова її учасників, що могли вільно висловитись щодо внутрішньої і зовнішньої політики, адміністративних, судових, військових справ, обрання гетьманів та козацької старшини.

Тому, Україна проголошуючи себе демократичною та правовою державою, враховуючи історичну спадщину та демократичні принципи цивілізованого світу, на рівні свого головного документу – Конституції, гарантувала кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на поширення інформації.

Варто зазначити, що вказані права в Україні не були декларативними, а реально реалізовувались. Зокрема, риторика в частині критики влади у тому числі на національних телеканалах і в ході пікетів під стінами парламенту чи уряду подекуди мала відверто образливий чи радикально-агресивний характер. Проте вона все ж таки не зазнавала суттєвих репресій чи переслідувань.

Таким чином, ми можемо стверджувати про наявність в Україні реального права на свободу слова з глибокою історією та синергією з міжнародним законодавством.

 

Теорія виправданих обмежень.

Аби надати об’єктивну оцінку обмеженням, введеним змінами до Кримінального кодексу в частині свободи слова, пропонуємо звернутись до одного з найвидатніших філософів ХХ століття – Бертрана Рассела.

Перш за все варто зазначити, що у питанні відносин між людиною і державою британський діяч завжди виходив із принципу поєднання максимуму свободи з мінімумом сили.

Проте, навіть ліберальний Рассел визнавав, що «свобода думки може існувати лише тоді, коли уряд упевнений у своїй безпеці», тобто – фактично допускав обмеження свободи слова у важкий для держави час.

Тим же шляхом згодом пішла й правова думка.

Так, стаття 10 Конвенції передбачає можливість обмеження законом свободи вираження поглядів, зокрема, в інтересах національної безпеки та територіальної цілісності. Аналогічне застереження щодо гарантій на реалізацію свободи слова має і стаття 34 Конституції України.

Отже, юридичний механізм нормотворення допускає певні обмеження свободи слова для досягнення загальнонаціональних інтересів.

А заперечення війни та підтримання окупації і окупаційної влади під час війни важко назвати явищами, що не зачіпають національної безпеки та питань територіальної цілісності держави. Тому такі обмеження свободи слова цілком відповідають задекларованим в Конвенції і Конституції виключенням.

Окрім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні» зазначено, що на період дії воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені зокрема статтею 34 Конституції України.

Більш того, на виконання вимог статті 15 Конвенції Україна напередодні внесення змін до Кримінального кодексу проінформувала Генерального секретаря Ради Європи про вжиття заходів, що відступають від її зобов’язань за Конвенцією, в тих межах, яких вимагає гострота становища.

Таким чином, фактичні обмеження права на свободу слова в умовах воєнного стану в такому вузькому форматі, як то передбачено статтею 111-1 Кримінального кодексу, вважаємо обґрунтованими та законними як в частині юридичної процедури, так і гуманістичної складової.

Між тим, питання щодо доцільності їх збереження в контексті кримінальної відповідальності після закінчення війни залишається відкритим і потребуватиме додаткового аналізу виходячи із післявоєнної соціально-політичної ситуації.

 

Право на межі злочину.

Хоча об’єктивна сторона статті 111-1 Кримінального кодексу є нібито логічно зрозумілою, проте, як і інші злочини з нематеріальною складовою, «Колабораційна діяльність» у формі публічних висловлювань є досить складною в частині кваліфікації.

Так, межа між законною реалізацією конституційного права на свободу слова та кримінально караним діянням пролягає посеред оціночних суджень щодо змісту та лексичного значення окремих висловлювань.

Публічне заперечення війни, заклики до підтримки та співпраці з агресором, пропаганда з певною метою…

Стандарти доказування у кримінальному праві, в частині доведення наявності об’єктивної сторони складу злочину у відповідних висловлюваннях, вимагають проведення семантичної чи текстуальної лінгвістичної експертизи.

За результатами такої експертизи експерт відповідає, зокрема, на питання про наявність чи відсутність у висловлюваннях закликів до певних дій, що є констатацією об’єктивного змісту таких висловлювань.

Якщо такий зміст відповідає диспозиції статті – можемо констатувати факт наявності об’єктивної сторони.

Тож перспективи кваліфікації окремих висловлювань, як колабораційної діяльності, суттєво залежать від особистого досвіду експерта та його професіоналізму, а також стандартів окремого судді чи суду до якості доказів наявності об’єктивної сторони злочину відповідної категорії.

Враховуючи складність розмежування права від злочину, рекомендуємо вивірено формулювати висловлювання чи дописи з «гострих» та дотичних до них тем. Краще уникати виразів чи тезисів, що допускають подвійне трактування чи можуть бути сприйняті стороннім спостерігачем, як колабораційна діяльність в розумінні статті 111-1 Кримінального кодексу.

Автор: адвокат VB PARTNERS Станіслав Єна