Принцип незалежності суду означає можливість конкретного судді виносити рішення без будь-якого впливу, лише через призву власного аналізу, знань, вимог законодавства та внутрішнього переконання. Незалежність судової влади –  це система, при якій ніхто не може вплинути на її функціонування, обмежити її вплив, окрім, як у спосіб, який прямо передбачений законом.

Іноді, незалежність суду, важливіша за його професійність. Помилку конкретного судді можна виправити, подавши апеляцію чи касацію. Найгірше, що може бути – високопрофесійний та водночас залежний суд. У такому суді ніколи не знайти справедливості, а його рішення стають узаконеним свавіллям!

Україна зробила значні кроки на укріплення незалежності суду. Це фіксують, як експерти європейських інституцій, так і національні правники. За останні чотири роки, ми досягли більше, ніж за попередні двадцять.

Ключові надбання останніх років:

  1. Нейтралізація прямого політичного впливу на кар’єру судді. Парламент та Президент відстороненні від прийняття рішень щодо призначення та руху судді кар’єрними сходами.
  2. Вища рада правосуддя (ВРП) отримала повні та вичерпні компетенції щодо можливості реалізації задач судової влади. ВРП – орган, в якому більшість складають судді, які обранні самими суддями, що робить його залежним лише від закону та спільноти суддів.
  3. Значно виросла суддівська винагорода. Висока оплата праці судді не є гарантією від корупцію, але встановлює дієвий запобіжник. Зразковою можна вважати винагороду суддів Верховного суду.
  4. Прозорі конкурсні процедури відбору та переведення судді. Географія та попередні місця роботи переможців конкурсів до Верховного Суду, Антикорупційного суду свідчить про початок функціонування соціальних ліфтів у суддівській професії.

Зміни створили реальність нової якості, але постали нові виклики. Виклики, що стоять перед утвердженням незалежності суду умовно розділяю на дві групи – зовнішні та внутрішні.

Зовнішні виклики – прямо не залежать від органів судової влади, чи конкретного судді.  Серед них:

  • Постійна публічна дискредитація, особливо зі сторони політиків, суду, судді, судового рішення.
  • Періодичні популістичні намагання уряду знизити суддівську винагороду. Цим легко спекулювати, особливо в умовах негативного інформаційного фону навколо судової системи.
  • Ревізія, потенційне звуження надбань судової реформи, особливо щодо гарантій незалежності. Не ставлю під сумнів право політичної влади впроваджувати зміни та реалізовувати мандат, отриманий від народу на виборах, але такі зміни мають відбуватися виключно у спосіб передбачений законом.
  • Протиправний вплив та тиск, як на судову систему в цілому, так і тиск безпосередньо на суддю з метою спонукання винести його конкретне рішення. Інструментарій цього максимально широкий – від активних вмовлянь та натяків до прямого шантажу, використання керованих «громадських активістів» та кримінальних проваджень.

Внутрішні виклики. На мій погляд, відповідь на них є більш критичною та вимагає більше внутрішньої волі ніж протистояння зовнішнім викликам.

  • Безпосередня та дієва реалізація повноважень ВРП щодо реакції на конкретні випадки тиску, як на суддю, так і на судову владу у цілому. Члени ВРП мають осягнути свою місію – створення незалежного правосуддя. Суддівський корпус має м’яко тиснути на своїх делегатів до ВРП, змушуючи їх проактивно реагувати на кожен факт втручання та намагання обмежити незалежність, як судді, так і судової влади.
  • Головне і вирішальне – ментальна готовність та рішучість, як суддів, так і органів суддівської влади захищати свою незалежність. Не захист членів корпорації, а захист права вільно здійснювати правосуддя. Органи судової влади мають це робити через законодавчі повноваження та тиск на політичну владу, а судді – шляхом постановлення законного рішення у кожній справі.  

Автор: Денис Бугай, адвокат, партнер VB PARTNERS, президент Асоціації правників України