Санкції: політики, процедури та міжнародне приватне право – стане цієї осені однією з топових тем третьої IBA Conference on Private International Law. Завдяки бурхливим міжнародним подіям санкційне законодавство більшості країн почало стрімко розвиватися саме в останні роки. Але такий розвиток фактично призвів до масованого наступу на права та свободи особи. Розмиті межі національних інтересів та безпеки, прикриті державною таємницею, стали універсальним виправданням втручання держави у сферу приватноправових відносин.

Україна не стала виключенням із загальної тенденції. Позиція судової влади звелася до того, що права і свободи не є абсолютними. Їх здійснення пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати формальностям, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, територіальної цілісності. Застосування державою санкцій не є порушенням прав і свобод особи, оскільки можливість їх запровадження передбачена законом і має законну мету – необхідність негайного і ефективного реагування на загрози національній безпеці України.

Таке формальне пояснення, без перевірки судом обґрунтованості та принципів застосування санкцій у кожному конкретному випадку, не залишає особі шансу на ефективний судовий захист. Окрім того, створює підґрунтя для подальшого обмеження прав та законних інтересів на рівні підзаконних актів.

Зокрема, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вирішила, що депозитарні установи у разі застосування санкції «блокування активів» зобов’язані:

під час складання переліків власників цінних паперів для організації та проведення загальних зборів акціонерного товариства включати власників – осіб, зазначених у санкційному списку, до яких застосована санкція, до відповідного переліку із зазначенням належних їм акцій як не голосуючих (п. 2 рішення від 13.10.2015 р. № 1707).

Проте дане положення одночасно суперечить правовим актам вищої юридичної сили, порушує принцип верховенства права та не відповідає міжнародним стандартам застосування санкції «блокування активів».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції» блокування активів – це тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

При цьому, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права – це сукупність майнових і немайнових прав акціонера-власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Відповідно до п.п. 13 і 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про депозитарну систему» існують:

  • права на цінні папериречові права на цінні папери (право власності, інші визначені законом речові права);
  • права за цінними паперами – права, що виникають із зобов’язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права).

З урахуванням цього, права на цінні папери є речовими (майновими) правами та майном у визначенні ст. 190 ЦК України. Ці права безумовно є обмеженими на період дії санкції «блокування активів».

Разом з тим, корпоративні права немайнового характеру не є майном (активами) у визначенні ст. 190 ЦК України.

Отже, права акціонера вносити пропозиції, брати учать у загальних зборах та голосувати є немайновими корпоративними правами та правами за цінними паперами немайнового (неречового) характеру.

Відповідно такі права не є майном (ст. 190 ЦК) та не є тимчасово обмеженими на період дії санкції «блокування активів».

Натомість, положення пп. 2 п. 2 Рішення № 1707 встановлюють такі правові наслідки застосування санкції «блокування активів», які призводять до позбавлення акціонера немайнового корпоративного права на управління акціонерним товариством, зокрема:

  • права голосувати;
  • права вносити пропозиції щодо питань порядку денного;
  • права вносити пропозиції щодо кандидатів до складу органів товариства, тощо.

Нове санкційне законодавство, відсутність досвіду та позитивної судової практики породжують викривлене уявлення про необмеженість втручання держави у права та свободи. Тому існує нагальна потреба у публічному поясненні органами влади причин застосування санкцій у кожному неочевидному випадку, так само як і у ефективному судовому захисті прав особи від втручання держави, що не переслідує легітимну мету.

 

Автор: Володимир Ващенко, адвокат, партнер VB PARTNERS