Інтерпол – глобальна пошукова база даних, яка поширюється на всі держави-члени. Центральний офіс знаходиться в Ліоні (Франція).

Про структуру Інтерполу, а також про те, як потрапляють українські громадяни в «списки» Інтерполу і чому зникають, розповів адвокат, партнер VB PARTNERS, президент АПУ Денис Бугай.

– Яким ви бачите співпрацю з Інтерполом для вашої компанії?

За роки практики ми напрацювали колосальний досвід представництва клієнтів перед органами Інтерполу. Останнім часом все більше українців розшукуються через канали Інтерполу як Україною, так і іншими пост-радянськими державами.

Наша команда спеціалізується в кримінальному процесі та праві (в тому числі в питаннях Інтерполу та екстрадиції), вирішенні спорів / конфліктів, спорів з державою, з судовою практикою в судах різної юрисдикції.

– Усім відомо, що «павутина» Інтерполу охоплює всю земну кулю, однак яка структура органів Інтерполу? Хто приймає ключові рішення?

Органами управління Інтерполу є Генеральна асамблея та її Виконавчий комітет, а також Генеральний секретаріат. Саме Генеральний секретаріат є фактичним органом управління, який приймає ключові рішення.

Особливе місце в системі центрального офісу займає незалежний орган – Комісія з контролю файлів Інтерполу (Комісія). Її функція – контроль над дотриманням правил розміщення, обробки і зберігання інформації в базах даних Інтерполу.

– З чого складається розшукова база Інтерполу? Що таке «червона», «жовта картка», які вимоги до їх розміщення?

Розшукова база Інтерполу – обсяг всіх відомостей про розшукуваних об’єктах / суб’єктах, яким присвоюються відповідні notice ( «картки») в залежності від мети розшуку:

  • «червона картка» – розшук підозрюваного / обвинуваченого / засудженого для екстрадиції;
  • «жовта картка» – розшук осіб, зниклих безвісті;
  • «блакитна картка» – збирання відомостей про особу, її місцезнаходження в інтересах кримінального провадження;
  • «чорна картка» – непізнані трупи;
  • «зелена картка» – потенційні злочинці, рецидивісти і т.д .;
  • «помаранчева картка» – попередження про серйозну загрозу власності або здоров’ю людей;
  • «фіолетова картка» – злочинні схеми, знаряддя злочину і т.д.

Найбільш поширеною є «червона картка», до розміщення якої існують наступні вимоги:

  1. Злочин, за який розшукується особа, є злочином в більшості країн світу;
  2. Покарання за злочин – не менше 2 років позбавлення волі або невідбута частина покарання становить не менше 6 місяців.

– З яких етапів складається процедура постановки особи на розшук в Інтерполі?

Публікація відомостей в базах розшуку складається з 5 етапів. На прикладі України зазначена процедура виглядає так:

  1. Слідчий / прокурор направляє запит про розшук в Укрбюро Інтерполу.
  2. Укрбюро здійснює первинну перевірку запиту на відповідність вимог міжнародних актів, в тому числі актів Інтерполу.
  3. Після перевірки Укрбюро звертається до Генерального Секретаріату з метою опублікувати запит.
  4. Генеральний Секретаріат здійснює повторну перевірку запиту. Конкретними органами для перевірки «карток» є Центр командування і координації Генерального Секретаріату і Управління з правових питань.
  5. Генеральний Секретаріат публікує повідомлення про розшук, про що інформує всіх країн-учасників.

– Чи існують випадки, коли в розміщенні «картки» відмовляють?

Публікація «червоних карток» не є автоматичною і в ній може бути відмовлено. Наприклад, Інтерпол відмовив РФ в розміщенні «червоної картки» І. Коломойського, а Україні – в розшуку А. Павлова «Мотороли».

При цьому, існує процедура «попереднього оскарження» рішення про публікацію в розшук, якою скористався А. Онищенко. Зазначена процедура передбачає розгляд Комісією скарги на незаконність розшуку особи ще до публікації «червоної картки» Генеральним секретаріатом.

– Які найбільш популярні підстави для відмови в розміщенні «червоної картки» або ж для її видалення?

На практиці найбільш поширеними причинами для відмови в розміщенні «червоної картки» або її видалення є:

  • Закінчення строку дії санкції (справа Ю. Іванющенка, у якого закінчився термін утримання під вартою), амністія або закриття кримінального провадження і т.д. Варто відзначити, що в разі повторного обрання санкції, «червона картка» так само привласнюється повторно (знову-таки про це нам нагадує справа Ю. Іванющенко);
  • Політичні мотиви переслідування (справи М. Єжеля, Р. Богатирьової, В. Януковича, М. Азарова, А. Онищенко, Д. Яроша, І. Коломойського, М. Аблязова, Р. Солодченко, М. Кетебаева, Т. Параскевич та ін.);
  • Політичні мотиви переслідування – сильний аргумент як на стадії публікації відомостей про особу (як приклад – вищезгадана «червона картка »І. Коломойському), так і на стадії оскарження вже опублікованих повідомлень про розшук (приклад Д. Яроша, В. Януковича). З іншого боку, Комісія не знайшла політичну складову в розміщенні «червоних карток» братів Клюєвих і Е. Ставицького.
  • Комерційні мотиви переслідування – кримінальне переслідування особи з метою заволодіння його активами. Наприклад, Інтерпол видалив «червону картку» йорданского бізнесмена Ф. Альмхайрата, після того, як було доведено, що мета кримінального провадження проти нього – витіснення його з посади директора і спонукання передати акції іншим акціонерам.

Відзначимо, що серед окремих пост-радянських держав існує практика використання інструменту Інтерполу для кримінального переслідування українських бізнесменів. Мета такого переслідування – заволодіння державою активами підозрюваних.

При цьому, канал Інтерполу використовується для створення громадської думки про винність підозрюваного, як правило, без підкріплення будь-якими доказами.

Подібні переслідування українського бізнесу суперечать політиці Інтерполу, в зв’язку з чим, на нашу думку, постанови в розшук українських підприємців повинні бути скасовані.

  • Ризик порушень прав людини – свободи слова, права на справедливий суд, заборона тортур і т.д. Наприклад, справа венесуельської журналістки П. Полео, якій на батьківщині могло бути обмежене право на свободу слова.
  • Мета розміщення «картки» досягнута – місцезнаходження особи встановлено, проведено затримання або екстрадиція. Наприклад, сьогодні ми не бачимо «червоних карток» Ю. Колобова, Н. Гути, Б. Тимонькіна.

– Як оскаржити розміщення особи в розшукової базі Інтерполу?

Особа, інформація про яку є в базі даних Інтерполу (його представник) має право звернутися до Комісії із заявою про виправлення або видалення персональної інформації.

Тут слід зазначити ряд практичних аспектів:

  1. Термін розгляду такого запиту встановлено «в найкоротші терміни», проте Комісія проводить засідання в середньому 3-5 разів на рік. Тобто, оскарження внесення в розшук може займати від 1 місяця до півроку.
  2. Комісія не приймає рішення самостійно, а лише спрямовує рекомендації Генеральному Секретаріатові як власникові бази даних.
  3. У разі, якщо Генеральний Секретаріат не виконає рекомендації, Комісія має право оскаржити бездіяльність Генерального Секретаріату в Виконавчий Комітет.

Таким чином, процедура розгляду скарг на розміщення «червоних карток» тривала і формалізована.

Звертаємо увагу, що на сайті Інтерполу опублікована лише мала частина «червоних карток» (близько 2%). У зв’язку з чим, на нашу думку, необхідно отримувати письмове підтвердження про видалення «картки» з центрального офісу Інтерполу (як отримали його захисники Р. Богатирьової).

– Чи існують альтернативні способи постановки особи в розшук Інтерполу, крім «червоних карток»?

Так, наприклад, національне бюро може запустити по внутрішній мережі Інтерполу так звані «difissions» – повідомлення про необхідність арешту особи, які направляються певному колу інших національних бюро і не є публічними.

Процедура публікації «difissions” не формалізована, на відміну від публікацій «червоних карток», і дозволяє заарештувати особу без дотримання всіх формальностей і вимог Інтерполу. Саме в порядку «difissions» оголошували в розшук руфера П. Ушевца, Г. Таграмадзе і ін.

– Чи існують країни, в яких Інтерпол «не дістане»? Чи були випадки видачі затриманих Інтерполом державі Україна і іншим країнам пост-СРСР?

На даний момент, учасниками Інтерполу є 190 країн – це, практично, вся земна куля. Однак, існує ряд «екзотичних» країн, які не співпрацюють з Інтерполом, наприклад, Північна Корея, Палау, Соломонові острови, Федеративні штати Мікронезії, Тувалу і т.д. На даний момент, останньою приєднаною до Інтерполу країною є Ватикан.

Незважаючи те, що «червоні картки», видані Україною, часто видаляються, так само часто осіб, затриманих Інтерполом, екстрадують в Україну.

Так, з Хорватії екстрадований ресторатор А. Задорожний, а нещодавно з Сербії видали Україні черкаського агробізнесмена В. Бабко.

Країни з більш високими вимогами до забезпечення прав і свобод людини, найчастіше відмовляють в екстрадиції на Україну. Як приклад, Італія відмовила в екстрадиції І. Маркова, а Іспанія заборонила видачу Ю. Колобова.

Відзначимо, що держави з авторитарним правлінням як Білорусь, РФ, Казахстан куди рідше домагаються екстрадиції своїх громадян на увазі високого ризику порушень прав і свобод людини. У різний час РФ відмовляли в екстрадиції І. Кацнельсона, О. Бородіна, Г. Беджамова, Білорусі – Н. Судленковой і Д. Піменова, Казахстану – С. Шалабаева, В. Храпунова і ін.

Автор: Бугай Денис

Логотип - VB Partners