Уже 10 років Фонд гарантування вкладів фізичних осіб веде активну роботу зі стягнення збитків із колишніх керівників та акціонерів збанкрутілих банків. За цей час Фонд ініціював 105 господарських спорів, із яких понад 60 перебувають на розгляді в судах першої інстанції.
Тетяна Сільченко, адвокатка VB Partners, розповіла про ключові зміни судової практики у спорах ФГВФО.
У цій категорії справ відповідачами є понад 1200 осіб. Загальна сума заявлених вимог — 188,3 млрд грн. Ціна позову коливається від 6 млн до 46 млрд грн.
До 2021 року судова практика переважно була на боці банкірів: позови повертали без розгляду або відмовляли в їх задоволенні з формальних підстав.
Ситуація змінилася після рішення Великої Палати Верховного Суду у справі банку «Укоопспілка». Суд сформулював низку ключових підходів:
- у цій категорії справ діє презумпція вини відповідачів;
- керівники мають фідуціарні обов’язки перед банком;
- неплатоспроможність може бути наслідком як дій, так і бездіяльності.
Ці висновки стали базою для подальшої практики у спорах за позовами ФГВФО.
У справі «Платинум Банку» Верховний Суд підтвердив цю позицію та додатково зазначив таке:
- навіть формальне дотримання закону не гарантує добросовісності та розумності дій посадової особи;
- оцінка дій Фонду, які вплинули на формування ліквідаційної маси, не входить до предмета доказування.
Окрему увагу привертає контекст справи: на момент ухвалення рішення одна з відповідачок обіймала посаду першої заступниці голови НБУ.
Одним із ключових дискусійних питань у цих спорах залишається позовна давність. Верховний Суд формує різні підходи.
Показовою є справа “Фінростбанку”: Касаційний господарський суд зазначив, що після змін до законодавства 2021 року (запровадження спеціальної позовної давності) Фонд може звертатися з позовами як до, так і після ліквідації банку, навіть якщо ліквідація відбулася до цих змін.
Водночас в іншій справі “Фінростбанку” корпоративна палата дійшла протилежного висновку: якщо позовна давність сплила до змін 2021 року, застосовується загальна позовна давність.
Невизначеність щодо строків
У липні 2025 року Касаційний господарський суд передав справу “Євробанку” на розгляд корпоративної палати, щоб усунути розбіжності в підходах.
Суд прямо визнав: наразі існує три різні підходи до визначення моменту початку перебігу позовної давності:
- з дати затвердження реєстру вимог кредиторів або акта ліквідаційної маси;
- з дати затвердження ліквідаційного балансу або звіту ліквідатора;
- з дати продажу прав вимоги за кредитними договорами.
Через п’ять місяців корпоративна палата повернула справу, підтвердивши свою позицію у справі “Фінростбанку”:
- позовна давність обчислюється з моменту затвердження реєстру кредиторів або акта ліквідаційної маси;
- законодавчі зміни 2021 року не мають зворотної дії в часі.
Попри існування альтернативних підходів, саме цей підхід наразі має пріоритет.
Хоча практика й продовжує формуватися, вже можна виділити кілька стійких тенденцій:
- фокус на строках звернення з позовом (“Експобанк”, “Таврика”, “Євробанк”);
- підвищення стандартів доказування (“Дельта”, “Контракт”);
- оцінка наявності у Фонду права на звернення до суду (“Михайлівський”, “Єврогазбанк”);
- застосування доктрини судового невтручання — правила «ділового рішення» (“Стандарт”, “Євробанк”).
У підсумку спори за позовами ФГВФО залишаються однією з найдинамічніших категорій господарського судочинства. Це вимагає від практиків постійно відстежувати зміну підходів судів і швидко адаптувати правову позицію.
