Апеляційний суд міста Бордо відмовив в екстрадиції особи, яку українські правоохоронні органи розшукували каналами Інтерполу. Рішення ухвалене в умовах повномасштабної війни та після того, як французький прокурор підтримав позицію захисту, – нетипова ситуація для екстрадиційних проваджень.
Про те, чому це рішення є показовим для всієї практики Interpol / Extradition щодо України, як іноземні суди оцінюють воєнний контекст і застосування ст. 615 КПК України, «Юридичній практиці» розповіла Лілія Кузнець, адвокатка та радниця VB Partners, яка представляла сторону захисту в цій справі.
— Чому рішення Апеляційного суду Бордо є показовим не лише для конкретного клієнта, а й для всієї практики Interpol / Extradition щодо України?
Це рішення є показовим із трьох причин.
По-перше, у справі склалася нетипова для екстрадиційних процедур ситуація: після аналізу аргументів захисту французький прокурор відмовився підтримувати запит і звернувся до суду з позицією про відмову у видачі. Для практики Interpol/Extradition це важливий сигнал, адже сторона обвинувачення в запитуваній державі фактично визнала наявність системних ризиків.
По-друге, хоча аргументи захисту були індивідуалізовані, вони мають ширший – загальнопрактичний – вимір. Обставини, які врахував суд, є характерними для значної частини екстрадиційних запитів в умовах воєнного стану, зокрема це:
- загальний безпековий контекст і ризики порушення статті 3 ЄКПЛ;
- умови тримання під вартою та їх відповідність міжнародним стандартам;
- застосування ст. 615 КПК України, що розширює повноваження сторони обвинувачення та обмежує судовий контроль;
- відступ держави від статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
По-третє, такий підхід формує модель, за якої позиція іноземного прокурора після сутнісного аналізу стає додатковим фільтром екстрадиційних запитів. Це підвищує стандарт перевірки в юрисдикціях ЄС і свідчить про перехід до глибшого інституційного аналізу.
— Французький прокурор фактично підтримав позицію захисту. Наскільки це нетипова ситуація для таких справ і що на це вплинуло?
Це нетипова ситуація для екстрадиційних проваджень. Зазвичай прокурор забезпечує реалізацію запиту, якщо він відповідає формальним вимогам.
У нашій практиці траплялися випадки, коли прокурор не оскаржував рішення про відмову в екстрадиції. У цій справі він зайняв ще більш жорстку позицію – сам просив суд відмовити у видачі.
Ключову роль відіграла доказова база, подана стороною захисту. Вона включала структурований аналіз ризиків порушення прав людини з урахуванням фактичних обставин справи, процесуальних особливостей провадження та загального безпекового контексту. Саме комплексність і переконливість аргументації стали визначальними для формування позиції прокурора.
— Суд прямо послався на воєнний контекст і ризики порушення прав людини. Як іноземні суди сьогодні оцінюють ці аргументи у справах проти України?
Після 2022 року воєнний контекст став одним із ключових факторів оцінки екстрадиційних запитів. Водночас саме собою посилання на війну не є достатнім для автоматичної відмови.
Суди оцінюють, чи може держава забезпечити реальний і передбачуваний рівень захисту прав особи. Тому критично важливо:
- аналізувати загальну спроможність гарантувати основоположні права – не лише право на життя, а й заборону нелюдського поводження, право на захист і справедливий суд;
- детально оцінювати індивідуальні гарантії, надані державою, з точки зору їх фактичної ефективності.
На практиці такі гарантії можуть виглядати достатніми формально, однак змістовний аналіз часто виявляє приховані ризики, які впливають на перспективи екстрадиції.
— Окрему увагу суд приділив ст. 615 КПК України. Чому саме це положення стало критичним для висновку про порушення права на справедливий суд?
Ключове значення цієї норми полягає в зміненні стандартного механізму судового контролю під час воєнного стану.
Суд звернув увагу, що за її застосування окремі процесуальні функції слідчого судді можуть фактично виконуватися прокурором, зокрема щодо продовження або зупинення строків досудового розслідування.
Для іноземного суду вирішальним стало те, що тривалість процесуальних стадій потенційно залежить від дискреційних рішень сторони обвинувачення, а не від судового контролю. У контексті статті 6 Конвенції це було оцінено як ризик порушення принципу незалежного та ефективного судового розгляду.
— Чи можна говорити про стійку тенденцію – перехід іноземних судів від формального підходу до глибокого аналізу українських кримінальних процедур?
Так, безумовно.
Це простежується не лише в цій справі, а й у багатьох інших екстрадиційних провадженнях. Формується практика, за якої суди досліджують не лише текст запиту, а й реальний контекст кримінального переслідування.
Оцінюється організація провадження на практиці, можливість ефективного захисту, незалежність суду від сторони обвинувачення, а також індивідуальна ситуація особи: місце проживання, сімейні зв’язки, безпекові ризики.
Це свідчить про перехід від формального підходу до комплексної інституційної оцінки екстрадиційних ризиків.
