Закон України «Про адміністративну процедуру» (Закон) уперше встановив єдині правила для всіх контролювальних органів (ДПС, НБУ, АМКУ, Держпродспоживслужба та інші), зобов’язавши їх дотримуватись єдиних правил та принципів.
Тетяна Сільченко, адвокатка та старша юристка VB Partners, у матеріалі для «Юридичної практики» пояснила ключові позиції Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» та процедурні підстави для скасування рішень контролювальних органів.
Закон діє 2,5 року. Однак уже сформувалась судова практика, яка є чітким орієнтиром застосування закону про адмінпроцедуру. Незалежно від того, чи був регулятор правий по суті, процедурні порушення – реальна підстава для скасування рішення.
Нижче розглянемо три ключові правові позиції Верховного Суду – з конкретними висновками, які можна використовувати вже сьогодні.
Законність дій регулятора: що перевіряє суд, окрім суті рішення?
Стаття 19 Конституції України та ст. 6 Закону закріплюють фундаментальне правило: органам та їх посадовим особам дозволено лише те, що прямо передбачено законом і лише у той спосіб, який законом визначений.
Судова практика також розмежовує три самостійні вимоги до адміністративного акту – він має бути прийнятий:
- «на підставі» закону
- «в межах повноважень» органу
- та «у спосіб», що законом передбачений
Порушення будь-якої з вимог є самостійною підставою для скасування, навіть якщо по суті регулятор мав рацію. Верховний Суд 22.10.2024 у справі № 420/3179/22 підтвердив це.
Відповідно до обставин справи будівельна компанія не допустила представників контролювального органу на об’єкт і отримала штраф. Компанія оскаржила це рішення.
Постанову підписав заступник керівника органу на підставі внутрішнього наказу, тоді як закон прямо визначав: таке право належить виключно керівнику.
Верховний Суд сформував принциповий висновок: делегування повноважень на підставі внутрішніх розпорядчих актів не легітимізує рішення, якщо закон визначив конкретного суб’єкта.
Таким чином, порядок ухвалення рішення – самостійний предмет оскарження. Аналіз акта регулятора варто починати не з питання «чи є порушення», а з питання «чи мав орган право ухвалювати таке рішення і чи зробив це правильно».
Як регулятор повинен обґрунтувати своє рішення?
Як закріплено в ст. 8 Закону, контролювальний орган повинен діяти на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин та не приймати рішень довільно. Це і є принцип обґрунтованості.
Мотивування рішення – спосіб, у який контролювальний орган може продемонструвати, що він дотримався принципу обґрунтованості.
Мотивування повинно забезпечувати бізнесу можливість правильно зрозуміти підстави прийнятого рішення та реалізувати своє право на оскарження. Якщо мотивування відсутнє або формальне – принцип обґрунтованості порушено.
Як передбачає ст. 72 Закону, мотивувальна частина акта повинна містити:
- фактичні обставини
- зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи
- посилання на конкретні докази
- детальну правову оцінку обставин
Єдиний випадок, коли мотивування непотрібне, – якщо адміністративний акт не несе негативних наслідків. Наприклад, коли регулятор не виявив порушень.
Відповідно до цієї дзеркальної норми так зване негативне рішення без належного обґрунтування мотивів не відповідає вимогам закону. Верховний Суд 12.05.2025 у справі № 460/5787/24 підтвердив, що відсутність такого обґрунтування є самостійною підставою для скасування акта.
У цій справі Мінекономіки відмовило компанії у видачі дозволу на проведення перевірки точності вимірювальних приладів. Рішення про відмову не містило мотивів невідповідності компанії критеріям для отримання такого дозволу.
Позиція суду: маючи сумніви щодо відповідності компанії встановленим критеріям, регулятор повинен був витребувати додаткові документи/пояснення, а не просто відмовляти. Таке порушення процедури та відсутність мотивів рішення стали підставою для його скасування.
Тобто важлива не тільки резолютивна частина рішення контролювального органу, а й мотивувальна, адже невмотивоване рішення – це незаконне рішення.
Чи можна ігнорувати процедурні вимоги заради суспільного інтересу?
Рішення контролювального органу не може бути суворішим, ніж цього вимагає мета, заради якої воно приймається. Таким є зміст принципу пропорційності (ст. 11 Закону) – одного з найважливіших для вирішення адміністративних справ.
Негативні наслідки для бізнесу мають бути найменшими, а регулятор не може накладати на компанію обов’язки, які перевищують межі необхідності.
Верховний Суд у постанові від 16.09.2025 у справі № 440/2642/24 за позовом великої ритейл-мережі підтвердив це двічі.
- Суттєве порушення процедури є самостійною підставою для скасування штрафу, навіть якщо порушення по суті мало місце.
Держпродспоживслужба провела перевірку без отримання обов’язкового розпорядження МОЗ України.
- Навіть значний суспільний інтерес – охорона здоров’я населення – не виправдовує порушення процедурних вимог.
Воднораз Верховний Суд розмежовує істотні та формальні процедурні порушення. Процедурний аргумент спрацьовує лише тоді, коли порушення є істотним. Тобто коли дотримання процедури могло б змінити результат.
Отже, принцип пропорційності – також робочий інструмент у суді. Якщо баланс між публічним інтересом і процедурними правами бізнесу порушено є підстава для скасування рішення контролювального органу.
