29 жовтня 2025 року Апеляційний суд Парижа відмовив у задоволенні запиту Офісу Генерального прокурора про екстрадицію.
Ключовою підставою стало невизнання здатності України гарантувати право на справедливий суд (стаття 6 Європейської конвенції з прав людини).
Рішення є показовим, оскільки раніше іноземні держави відмовляли в екстрадиції в Україну на підставі безпекових ризиків, пов’язаних з війною, та у зв’язку з неналежними умовами тримання в СІЗО та тюрмах (ст. 3 Конвенції).
Натомість, у даній справі європейська юрисдикція вперше комплексно дослідила системні ризики в українській судовій системі, а також вплив воєнних обмежень на дотримання процесуальних гарантій особи.
Хронологія екстрадиційного процесу
17 жовтня 2024 року Прокуратура України за ініціативи НАБУ направила запит у Францію про екстрадицію Клієнта для притягнення до кримінальної відповідальності.
Разом із запитом надано загальні гарантії щодо (а) забезпечення права на справедливий суд та права на захист, (b) забезпечення безпеки шляхом утримання в західних регіонах України в належних умовах (у разі тримання під вартою), (c) можливості для дипломатичних установ Франції відвідати особу в установі в Україні та бути проінформованим про хід провадження. Такі гарантії є стандартними в екстрадиційних справах.
Окрім того, українська сторона використала інструменти «дипломатичного тиску». Прокуратура додала до запиту загальний лист Міністра юстиції України до Міністра юстиції Франції, який був направлений дипломатичними каналами у січні 2024. В цьому листі Міністр юстиції України вказав, що (1) відступ Україною від ст. 6 Конвенції поширюється лише на зону активних бойових дій, (2) держава вживає активні заходи для забезпечення безпеки осіб, які утримуються в пенітенціарних установах (облаштовуються укриття) та для поліпшення умов тримання.
У свою чергу, захист у лютому 2025 надавав комплексні пояснення щодо наявності підстав для відмови в екстрадиції. Зокрема, звертав увагу на наступне:
- у зв’язку з повномасштабною війною Україна відступила від ряду міжнародних зобов’язань – в тому числі за ст. 6 Конвенції. Такий відступ поширюється на всю територію України. Відповідно, держава зняла із себе обов’язок гарантувати право на справедливий суд.
- зміни, внесені до ст. 615 КПК України у зв’язку з воєнним станом, розширюють повноваження прокурора та звужують межі судового контролю. Не виключаються зловживання прокурорами наданими повноваженнями.
- в рамках цього кримінального провадження вже зафіксовано численні факти порушення права на справедливий суд та права на захист. Зокрема, зазначалось, що слідство оголосило Клієнта в розшук, достовірно знаючи, що він проживає у Франції – до оголошення в розшук детективи проводили слідчі дії у Франції за участі Клієнта. У свою чергу ВАКС прийняв ухвалу про заочний арешт Клієнта, не зважаючи на те, що (а) Клієнт не переховувався від слідства, (b) заявляв про готовність брати участь в розслідуванні.
- в Україні відсутні безпечні території. Вся територія України, в т.ч. західні регіони, зазнають масованих ракетних та дронових атак.
- раніше Франція вже відмовляла у видачі Клієнта в Україну в рамках кримінального провадження ДБР. Рішення про відмову в екстрадиції підтримав Верховний Суд Франції. У зв’язку з цим, особа б наражалась на реальний ризик грубого порушення права на справедливий суд та не могла б покладатися на дотримання норми законодавства.
У квітні 2025, враховуючи аргументи захисту, суд запитав додаткові гарантії та роз’яснення щодо дотримання права на справедливий суд та щодо умов тримання під вартою. Українська сторона (1) деталізувала, яким чином буде забезпечуватись право на справедливий суд у випадку тримання особи в установах в західних регіонах, (2) вказала конкретні установи, в яких буде утримуватись особа.
Загалом екстрадиційний процес тривав понад рік і включав близько 10 судових засідань. В результаті Апеляційний суд м. Парижа відмов у видачі.
Позиція Апеляційного суду м. Парижа
Проаналізувавши всі доводи та порушення, допущені в рамках провадження, Суд дійшов висновку, що «…сторона запиту екстрадиції не здатна гарантувати, що особа постане перед судом, який забезпечить основні процесуальні гарантії та захист прав людини».
Аргументи Суду:
- Україна відступила від ст. 6 Конвенції і такий відступ стосується всієї території України. Суд не погодився з позицією України, що відступ від ст. 6 Конвенції стосується лише зон активних бойових дій.
- в результаті змін до ст. 615 КПК України на період воєнного стану розширено повноваження прокурора та обмежено судовий контроль.
Суд проаналізував зміни до ст. 615 КПК України, які розширили повноваження прокурора у продовженні строків тримання під вартою та досудового розслідування; дозволили прокурорам приймати рішення про певні слідчі дії без участі суду.
Висновок суду – прокурор не може бути незалежним та неупередженим суб’єктом для прийняття таких рішень.
- держава не спроможна забезпечити дотримання розумних строків розгляду справи.
У рішенні суд послався на: (1) рекомендації Ради суддів України 2022 року відкладати нетермінові справи; (2) позицію Харківської правозахисної групи про фактичне призупинення здійснення правосуддя під час воєнного стану; (3) безпекову ситуацію в Києві, що ускладнює проведення відкритих засідань.
Чому рішення важливе?
За останні 2 роки держава доклала значних зусиль для забезпечення екстрадиції в Україну. Практика іноземних держав дійсно почала змінюватись – держави почали задовольняти запити України про видачу.
Раніше підстави відмови переважно гуртувались на безпековій ситуації в Україні у зв’язку з війною та оцінці умов тримання під вартою або ризику нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції).
У цьому ж випадку суд вперше в рамках конкретної справи системно оцінив спроможність України забезпечити саме право на справедливий суд.
Виходячи з позиції Апеляційного суду м. Парижа, державі слід докласти зусилля для реального забезпечення права на справедливий суд, недопущення свавілля зі сторони правоохоронних органів, а також суттєво посилити судовий контроль.
Радниця Лілія Кузнець для Юридична Газета
