Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчі та прокурори нерідко самі стають суб’єктами злочинів, які вчиняються відносно підозрюваних, обвинувачених. Часто це відбувається без належного реагування сторони захисту, що потім може призвести до негативних наслідків для клієнта, адже їх права в такому випадку максимально порушуються.
Зокрема, найпоширенішими злочинами сторони обвинувачення є:
- втручання в діяльність захисника,
- умисне невиконання рішення суду,
- перевищення службових повноважень,
- притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності,
- службове підроблення.
Адвокати просто зобов’язанні реагувати на такі дії та звертати увагу правоохоронних органів на невідворотність покарання для всіх.
Слідчий та прокурор перш за все має пам’ятати, що вони є посадовими особами, які зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання, наприклад, слідчим рішення суду через три тижні, якщо воно підлягало негайному виконанню, не може вважтися таким, що виконано належним чином.
Часто натрапляєш на їх пояснення мов, яка різниця коли рішення виконано, якщо воно виконане. Але ж самі прокурори та слідчі часто інкримінують особі вчинення злочину лише у зв’язку з формальним порушення якогось технічного порядку (не дотримався строку, не вжив всіх необхідних заходів і таке інше). Тому критерії визначення винуватості особи мають бути для всіх однаковими.
Досить розповсюдженим явищем також є приховування стороною обвинувачення певного доказу, який виправдовує особу відносно якої здійснюється досудове розслідування.
Наприклад, приховування експертизи, яка встановлює відсутність збитків та відповідно, відсутність складу злочину, наявність певного документу, який спростовує доводи слідства про причетність особи до кримінального правопорушення та інші.
Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Враховуючи вказане, приховування стороною обвинувачення від адвокатів та суду доказів, які спростовують сам склад злочину чи відношення певної особи до вчиненого злочину під час повідомлення про підозру або обрання запобіжного заходу, є ніщо іншим ніж притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.
Вилучення слідчим під час обшуку майна, яке явно не має відношення до вчиненого злочину, яке не вказане в ухвалі слідчого судді, як майно, яке може бути вилучене та якщо в подальшому суд відмовився арештовувати таке тимчасове вилучене майно має бути також предметом досудового розслідування. Адже в даному випадку, таке вилучення мало чим відрізняється від пограбування особи, в якої був проведений обшук.
Крім того, вилучення грошових коштів під час обшуку, коли слідчий суддя не давав дозвіл на їх вилучення, з метою начебто забезпечення майбутньої конфіскації як додаткового покарання ще до моменту повідомлення особі про підозру є перевищенням службових повноважень.
Таке вилучення грошових коштів здійснюється слідчими або з метою пограбування або з метою не дати можливості особі, щодо якої в майбутньому буде обиратися запобіжний захід, внести за себе заставу.
Всі вищевказані приклади є звичайною практикою для недобросовісних співробітників правоохоронних органів, які впевненні в своїй безкарності.
У зв’язку з цим, за кожним вказаним фактом вчинення злочину необхідно реагувати з відповідними зверненнями до Державного бюро розслідування як органу, за яким визначена підслідність справ проти працівників правоохоронних органів.
При цьому, необхідно отримати статус потерпілого у розпочатих кримінальних провадженнях та реалізовуючи права потерпілого не дати можливості недобросовісним співробітникам правоохоронних органів уникнути відповідальності.
Автор: адвокат, партнер VB Partners Олександр Лук’яненко
