Починаючи з 2016 року позови ФГВФО про стягнення шкоди займають окреме місце у категорії судових спорів господарських судів.
На сьогодні, в судах різних інстанції триває близько 78 процесів на суму вимог понад 190 млрд грн.
Претензії пред’явлено до більше ніж 800 екс топ-менеджерів, акціонерів збанкрутілих банків, які у них працювали у період з 2011 років по 2018 роки. При цьому тривалість роботи, чи то місяць, чи то 10 років особливого значення не має.
Законодавчий механізм
Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяє ФГВФО правом подавати позов про стягнення шкоди, у випадку, коли не вистачає коштів для розрахунку з кредиторами банку.
Претензія, а згодом і позов подається до екс-керівників банку (члени Правління, Наглядової ради та Кредитного комітету банку), акціонерів та просто осіб, які отримали майнову вигоду від угод банку.
Такий позов, з серпня 2021 року Фонд може подати як під час процесу так і протягом трьох років після завершення ліквідації банку. Таким правом Фонд користується для тих банків, які вже було припинено у 2019-2020 роках.
Головна претензія ФГВФО
Усі позови Фонду об’єднує спільний тезис — керівники банку, акціонер (1) діяли не у найкращих інтересах банку, (2) приймали рішення про купівлю фіктивних цінних паперів та про надавання кредити пов’язаним групам пов’язаних компаній, які ті не повернули.
Як наслідок таких економічно невигідних для банку угод, ФГВФО констатує завдання збитків. При цьому суму збитків Фонд рахує як різницю від розміру заборгованості по кредиту чи вартістю цінного паперу та ціною, за яку Фонд продав право вимоги.
Цікавий факт, що суди вважають, що ФГВФО не повинен доводити вину керівників банку у завданні збитків.
Судова практика
Верховний Суд зберігає тенденцію повертати справи на новий розгляд у зв’язку із неповним встановленням усіх фактичних обставин.
Цікавий випадок стосується рішення Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року про стягнення з керівників ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76,9 млн грн (справа № 910/11027/18).
При цьому, у даному рішенні містилась по суті висновки і рекомендації для інших судів як розглядати таку категорію справ, перелік питань, які повинні довести кожна із сторін.
Однак, у серпні минулого року, Велика Палата Верховного Суду скасувала своє ж рішення і направила справу для повторного розгляду. Своє рішення суд обґрунтував тим, що їх рішення і усі висновки були передчасними, оскільки не надано оцінку одному з ключових аспектів – наявності і дійсності непогашених вимог кредитів до банку.
Тому, можна говорити, що практика розгляду спорів досі формується.
Єдине питання, з яке остаточно вирішено судом – це який суд має розглядати спрів. Верховний Суд у трьох рішеннях чітко висловився, що до посадових осіб банку ФГВФО подає позов до господарського суду.
Однак, ми можемо виокремити та прослідкувати декілька основних тенденцій, які склались у судах:
- Розгляд питання про порушення правил об’єднання позовних вимог ФГВФО;
- Вирішення справи по суті як на користь ФГВФО так і екс-керівників банку;
- Дослідження питання чиї дії призвели до неможливості розрахуватись із кредиторами банку — ФГВФО, який продав активи банку з дисконтом чи все ж таки екс-керівників банку.
Однак, про ці та інші тенденції розгляду спорів щодо протистояння ФГВФО та банкірів ми розповімо у наших наступних публікаціях.
Автор: Олена Гаврилова, адвокатка VB Partners
